ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Як не загубити дитину

Одного вечора подзвонила знайома. Плачучи сказала, що її семилітній син загубився на станції метро «Лук’янівська». Не хотів триматися за її руку, йшов за нею і раптом зник у натовпі. Малий у Києві жив усього місяць, мову тутешню ще тільки вивчав. Можете собі уявити, що ми пережили. Усі хто міг, побігли шукати хлопця. На станцію метро, під школу, в околиці їхнього будинку. На щастя, до пошуків приєдналися й київські міліціонери. Минуло дві години — і малого знайшли під школою. Сам добрався на метро... Як уникнути таких неприємних ситуацій? Ось декілька порад.

• Маленьку дитину завжди треба мати в полі зору, не варто розраховувати на те, що малеча завжди триматиметься маминої спідниці.

• Якщо йдете в місце, де перебуває багато людей, слід причепити дитині пов’язку на руку з усіма виписаними координатами (адреса, телефон батьків).

• Одягайте дітей у яскраві кольори (наприклад, жовта або світло-зелена шапочка). Голову в такому кольорі швидше побачите в натовпі.

• Якомога швидше навчіть дитину, як її звати і де вона живе. Це набагато важливіше від уміння читати і писати. Трирічна дитина запам’ятає ці дані, шестирічна зможе навіть сказати свій номер телефону.

• Поясніть дитині, що означає бути чемним і слухняним, коли ви перебуваєте на пляжі або на вулиці. Чітко скажіть: хочу, щоб ти мене постійно тримав за руку, або не відходь від мене далі, ніж за два кроки.

• Щоразу, коли дитина виконує ваші прохання, похваліть її: «Ти сьогодні добре поводився, тримав мене за руку і не відходив далеко».

• Навчіть дітей завжди підходити до вас, коли ви їх кличете. Цю науку починайте якомога раніше. Поступово збільшуйте відстань. Коли дитина прийде до вас із протилежного кутка помешкання, тоді є шанс, що почує ваше волання на пляжі чи на вулиці.

• Якщо ви перебуваєте на канікулах, навчіть дитину знати назву готелю або пансіонату, де ви мешкаєте. Якщо назва складна, щоб її запам’ятати, спробуйте знайти якісь аналогії до неї. Це може бути цікава гра, під час якої дитина запам’ятає, де зараз мешкає.

• Коли йдете на пляж, до їдальні, показуйте дітям дорогу, вказуючи на дрібні характерні для цього шляху місця деталі, (наприклад, величезне дерево, кіоск з морозивом, кольорова клумба).

• Коли все ж таки дитина загубиться, вона має знати, що в такому разі робити. По-перше, вчіть, щоб вона нікуди далі не відходила (тоді мама швидше тебе знайде). По-друге, на вулиці може підійти до міліціонера. На пляжі нехай підійде до матері з дитиною (вона напевне не залишить переляканої дитини без допомоги).

Слід визнати: ми всі робимо помилки у вихованні дітей, як маленькі, так і великі. Одні з нас визнають ці помилки і намагаються їх виправити. Інші переконані в своїй непогрішимості й категорично відкидають навіть думку про те, що вони зробили щось неправильно. З наших помилок виростають великі дитячі психологічні травми. Діти налаштовуються на зневіру до дорослих. У них можуть сформуватися агресивні реакції на помилкову поведінку батьків, на зневагу до них. Це може призвести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдома, у школі, серед однолітків. А згодом уже, створюючи свою сім’ю, така людина часто вдається до насильницьких дій стосовно близьких у своїй сім’ї.

Обговорімо, які помилки є типовими для багатьох батьків і що нам робити, якщо ми вже образили свою дитину.

Зловживання владою

На думку італійського психолога Ади Делла Топпе, одна з найпоширеніших помилок батьків — це зловживання владою. Для маленьких дітей світ наповнений чудовими відчутними речами і населений напівбогами-батьками, які годують, зігрівають, пестять, навчають, лікують, підтримують і карають. Інший відомий американський сімейний психолог Джон Бредшоу нагадує всім нам, що маленька дитина в присутності дорослих, які в декілька разів вищі та важчі за неї, почувається так, як почувалися ми в присутності велетнів. Щоб вижити, ми б погодилися виконувати їхню волю у всьому, робити все, що нам наказують.

У чому ж виявляється наше зловживання владою над дітьми? Це й незрозуміле та несправедливе покарання, й висміювання дитини в присутності інших людей, ізоляція — «Вийди. Дітям не годиться слухати розмови дорослих». У таких випадках у дитини виникає відчуття, що вона є тягарем для дорослих, її присутність небажана.

Заклопотаність, похмурість батьків, наказовий тон — усе це озивається в серці дитини болем, страхом, втратою почуття безпеки, усвідомленням своєї непотрібності батькам.

У багатьох батьків виникає природне запитання: «А як же з авторитетом батьків?» У домінаторній, тоталітарній сім’ї авторитет батьків ототожнений із засобами насильства над дітьми, демонстрацією своєї переваги над ними. Батьки іменем авторитету допускають значну нетактовність стосовно дітей, сварячись на них в присутності незнайомих людей, вихваляючись їхніми успіхами. А чому соромитись? Адже діти — наша власність, наші раби. Вони й так завжди любитимуть нас.

Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має цікавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини. «Що вона там може розуміти?», «Ми ж краще знаємо, в чому для неї користь і щастя».

Про повагу до занять дитини й зовсім не доводиться говорити. Як часто батьки відривають дитину від її занять для домашніх справ, вважаючи, що уроки можуть зачекати. А вже гра — це зовсім несерйозно. Головне — не галасувати, не забруднитися, не швендяти по калюжах...

***

В одній сім’ї телевізор для дорослих був набагато важливішим, ніж справи онуки, з якою вони проживали в одній кімнаті комунальної квартири. Тому приготування дівчинкою уроків перетворювалося на щоденне знущання. Дівчинка повинна була робити уроки в куточку, за виділеним для цього краєчком обіднього столу під гучний акомпанемент телевізора. Чи можна дивуватися, що ця дівчинка прагнула завжди на вулицю, подалі від «комфортної» домашньої атмосфери?

І що ж дитина? Як вона почувається, коли ми зловживаємо владою? Виявляється, наша авторитарність не робить дитину щасливою. Починається все з того, що малюк перестає радіти приходу дорослого. Навпаки, у нього псується настрій, він ховається, стає несміливим, боязким. Раптом ми дізнаємося, що наша дитина збрехала. Ми лякаємося. Замислюємося: «Звідки це?». А це ж і є перший наслідок незрозумілого і несправедливого покарання. Рветься нитка довіри між дітьми та батьками.

***

Мати дівчинки, відмінниці, дуже страждала від того, що всіма важливими секретами її дочка ділилася не з нею, а з одноліткою, своєю подругою. Така благополучна, зразкова дівчинка. Чому? А дівчинка, можливо, боялася наштовхнутися на неделікатність, висміювання.

Батькам дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини за¬лишають наші вчинки, агресивна поведінка, авторитарність, необережні висловлювання. Неважко собі уявити (але часто трапляється), розгнівану, а інколи навіть розлючену матір (або батька), що кричить своєму п’ятирічному синові: «Я вб’ю тебе!» або «Ти погано зробив, я не любитиму тебе». Навряд вона чи він усвідомлюють наслідки своїх висловлювань. Дитина слова велетня-гіганта сприймає серйозно, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

Як же так виходить, що, бажаючи дітям любові й добра, ми часто залякуємо їх, принижуємо, ізолюємо? Що робити, якщо це вже сталось? Як виправити помилку? Чи не втратимо ми авторитет в очах наших дітей, якщо вибачимося перед ними? Все це складні питання. Спробуймо знайти відповідь хоча б на деякі з них.

Сімейні традиції.

Чудово мати сімейні традиції й передавати їх із покоління в покоління. Але традиції у вихованні дітей мають і певні негативні сторони. Раніше, коли наше суспільство було тоталітарним і більшість сімей була тоталітарною, авторитарність батьків, їхню категоричність діти сприймали як норму. Вони покірно мирилися з волею дорослих, своєю нерівноправною позицією в сім’ї, що переростала в таку ж позицію в суспільстві. Не знали про Конвенцію ООН про права дитини, в якій записано, що над дітьми не можна здійснювати насильства. Проте суспільство розвивається, змінюються погляди на виховання дітей, взагалі на позицію людини в суспільстві. І тепер сліпе наслідування традицій, починаючи від тугого сповивання новонародженої дитини до неповажання її особистості й, на жаль, до її тілесних покарань навряд чи є добрим прикладом.

Адже раніше так часто робили батьки в багатьох сім’ях.

***

В одній неповній сім «і любляча, освічена мати вважала, що, оскільки вона сама виховує хлопчика, з ним необхідно бути суворою. Тому за провини, до яких належали також й погані оцінки або зауваження вчителя, дитину карали ременем. Хлопчик сприймав це як належне і не протестував. Проте психічні травми, які він регулярно отримував, давалися взнаки в його агресивній поведінці в школі стосовно однолітків. Вона набувала дуже небезпечних форм. Мати схильна була звинувачувати вчителів, дітей, але не себе.

***

Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибачатися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а навпаки — зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така ж людина, як інші, що ви можете зробити помилку і чесно визнати її, вона довірятиме вам, не очікуючи від вас підступності або нетактовності.

Як каже Ада Делла Топпе, добре виховати дітей — значить виробити у них звичку враховувати, що у людей навколо них рівні з ними права, неухильно керуватися принципом, загальним як для дорослих, так і для дітей: «Можеш поводитися так, як тобі подобається, але при цьому не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим».

Нагадаємо, що в партнерській сім’ї конфлікти вирішують мирним шляхом, усі члени сім’ї беруть участь у розв’язанні важливих проблем. У цих випадках батькам легше уникнути помилок зловживання владою, легше побудувати з дитиною стосунки, які базувалися б на повазі та довірі.

Дитячі страхи

Багато хто з науковців вважає, що страх стає загальнолюдською проблемою. Саме на цьому акцентують увагу суспільства німецькі фахівці. Існує навіть наукова концепція про те, що багато дітей, особливо таких, які мають більш розвинену праву півкулю мозку, вже народжуються з почуттям страху.

Як же ми можемо допомогти нашим дітям, щоб вони почувалися в безпеці? Про це думає багато фахівців. Вони намагаються знайти відповіді на головні запитання: «Як допомогти дитині подолати свої страхи? Як не створювати ситуації, в яких у дитини формуються страхи?».

Дитину оточує багато незнайомих предметів. Вона хоче розібратися в тому, як сконструйовано речі, які існують норми поведінки, звільнитися від почуття страху перед незнайомим світом. І вона звертається з цим до батьків.

Батьки дуже часто закриваються від проблем і питань: «Це нічого, минеться», «Такого не буває», а найчастіше вони кажуть: «Коли підростеш, це все минеться». У когось із дітей може й минеться, але в багатьох дорослих залишаються незрозумілі страхи, які потім добряче псуватимуть їм життя.

Психологи вважають, що існують три найдієвіші способи подолання таких дитячих страхів:

• інформування;

• послідовний досвід;

• присутність людини, яка може допомогти.

Як рекомендує Ян Дарзату, дуже важливо, щоб дитина, коли в неї виникає страх, відчувала вашу присутність. Виявляється, для дитини вкрай важливою є ваша зовнішність. Вона помічає вас у пітьмі, здалеку. Помітить звуки вашого голосу, ваші запахи, доторки. Загалом, ваша присутність допомагає дитині відчути себе в безпеці. І це дуже важливо розуміти — дитина почувається в безпеці, коли фізично відчуває присутність батьків, які її люблять.

Виявляється, дитина почувається в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька, про те, що їм подобається і що — ні. їй тоді набагато легше не потрапити в конфліктні ситуації. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і дуже мало розповідаємо їй про себе. У нас було таке уявлення, що дитині не потрібно знати про наші неприємності. А виявляється, значно краще разом пережити прикрощі, підтримуючи одне одного. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки в сім’ї, відвертаючи значну кількість страхів дитини.

Дуже важливо бути доступним для своєї дитини. Якщо дитина хоче вас про щось запитати, уважно і доброзичливо вислухайте її, намагайтеся дати вичерпну відповідь. Це теж є інформаційною підтримкою почуття безпеки вашої дитини.

Доторки до дитини.

У дитини є постійна потреба в тому, щоб до неї торкалися батьки, які її люблять — потримали руку на її голові, доторкнулися до плеча, обійняли. Ці доторки, поцілунки підтримують у дитині почуття безпеки. Потримайте руку на голові дитини, коли вона чимось схвильована і її треба заспокоїти. Потримайте її на колінах, коли вона хвора. Коли дитина плаче, дуже добре потримати її обличчя в долонях, подивитись їй в очі і все-таки з’ясувати, що її турбує. Якщо вам треба йти, поїхати у відрядження, дитині легше буде перебороти своє почуття втрати безпеки, страху, якщо ви її обіймете, потримаєте руку в неї на спині, покажете, що ви теж переживаєте, що розлучаєтеся з нею.

Якщо дитина прийшла зі школи, треба, щоб вона відчула, що її помітили, що їй раді. Якщо ви усміхнетеся до неї, поцілуєте її, ви підтримаєте в неї почуття безпеки.

Важливим є ваш голос

Для дитини вкрай важливим є ваш голос, те, як ви з нею розмовляєте. Як часто ми не стежимо за тим, як ми розмовляємо зі своїми дітьми! Можемо сказати дитині: «Відчепися!», «Почекай!», «Відійди, дай мені перепочити!». Як часто своє роздратування ми переносимо на дитину! Виявляється, як стверджують психологи, дитина уважно дослухається до вашого голосу й почує вас і вночі, і в гомінкій кімнаті, й під час дощу. Дитина вас чує завжди. І тому вкрай важливо, як ви розмовляєте з нею, який ваш голос вона пам’ятає. Багато хто з батьків думає: «У мене немає голосу. У мене немає слуху», і не співає для своєї дитини. А для вашої дитини ваш спів — це не тільки те, що допомагає їй долати свої страхи, а й додає їй віри в життя. Дуже важливо, щоб була така пісня, яку ви співаєте їй, коли вона ввечері засинає.

Чітко повідомляйте дитині, чого ви від неї хочете

Ще одна порада. Дуже чітко повідомляйте дитині, чого ви від неї хочете. Не кажіть їй: «Будь гарною дівчинкою або гарним хлопчиком». Попросіть її про щось конкретне, наприклад: «Посидь, будь ласка, 10 хв ось тут, а я за цей час закінчу цю роботу або розмову».

Встановлюйте кордони вашого керівництва дитиною. Не запитуйте: «Що ти хочеш на сніданок?», а краще запитуйте конкретно: «Ти хочеш бутерброд з ковбасою чи з сиром?». У першому випадку дитина розгубиться, а в іншому зробить простий вибір і почуватиметься впевнено.

Підтримуйте в дитині її почуття безпеки 

Якщо в житті дитини відбувається щось серйозне, наприклад, коли їй час іти до дитячого садка або до школи, вона зазвичай лякається цього. Підтримати дитину можна, по-перше, інформуванням, а по-друге, розповіддю про те, як ви пережили таку подію та що в цьому було позитивним для вас. Наприклад, дуже підвищують почуття безпеки такі слова мами чи тата: «Ось ти підеш у дитячий садок. А знаєш, я у дитячому садку знайшов собі друга».

Дуже підтримає в дитині її почуття безпеки ваше попередження про те, що її чекає.

Будьте послідовними

Треба бути послідовним. Дитина дуже нервує й боїться батьків, коли вони щодня змінюють свої керівні вказівки.

Багато дітей відчуває страх у темряві

Бувають обставини, які сприяють виникненню дитячих страхів. Наприклад, темрява. Багато дітей відчуває страх, коли вони потрапляють у темряву. І в казках, і в міфах, і в кіно, якщо герої потрапляють у темряву, вони стикаються з темними силами. На жаль, наші діти зараз дивляться надто багато передач, де їм показують всілякі жахи. Почуття страху зростає. Страху перед темрявою зокрема. Що нам робити в таких випадках?

Треба пам’ятати, що антиподом темряви є світло. Треба працювати зі світлом. Зараз ця порада звучить трохи незвично (треба ж економити електроенергію). Але все-таки треба надати дитині, яка боїться темряви, можливість засинати із світлом невеликої лампи. Треба подумати, як зробити так, щоб коридор, яким вона вночі йтиме до туалету, був освітлений.

Багато маленьких дітей приходить додому після школи в порожню квартиру. їм страшно. Треба їм дозволити вмикати відразу всі лампи, щоб було світло і вони могли переконатися, що в квартирі нікого чужого немає. Виявляється, багато страхів пов’язано в дитини з переїздом. Якщо ви переїжджаєте в нову квартиру або інше місто, обов’язково візьміть із собою щось таке, що може служити ознакою милого душі дитини оточення — кущик, який можна пересадити біля нового будинку або якісь квіти, наприклад. У дитини виникає страх на новому місці перед усім — перед новим місцем, перед сусідами, навіть перед новими деревами...

Щоб іще більше додати своїй дитині відчуття безпеки, корисно подарувати їй щось недороге, але таке, щоб вона могла це завжди носити з собою — корали або браслет, наприклад. Ця річ, подарована батьками, талісман, якщо хочете, теж сприяє подоланню почуття страху.

Даруйте свою фотокартку

І ще дещо про фотокартки. Якщо дитина їде кудись, наприклад, збирається в похід або табір, подаруйте їй свою фотокартку. Краще, якщо це буде фотокартка, на якій мама грається з нею, або фотокартка всієї сім’ї. Це, виявляється, також додає дитині почуття безпеки.

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ ТА ІСТИНИ

Не існує універсального рішення проблем, з якими зустрічаються батьки дітей-підлітків. Адже кожен із нас — унікальна особистість. Щоб не помилитися, варто уникати батьківських міфів.

Висновок. Виховання дітей — складний процес, який триває довго, довше, ніж ми можемо собі уявити. Спробуйте все ж таки отримати від цього задоволення.

Поради батькам від Януша Корчака

Один із найвідоміших гуманістів XX століття польський педагог Януш Корчак упродовж усього життя обстоював право дитини на повагу з боку дорослих. Свої переконання він сформулював у десяти заповідях виховання для батьків.

Відповідальність батьків за ненадання інформації про здоров’я дитини

Отже, надання неповної, недостовірної інформації про стан здоров’я дитини її законними представниками, може бути розцінено як невиконання ними своїх батьківських обов’язків. Батьків або осіб, які їх замінюють, може бути притягнуто до адміністративної, сімейно-правової або кримінальної відповідальності.бори-зустріч ”Про навчання - від «А» до «Я» ” Діти-найсвятіше, що є у людства,вони наше майбутнє!

 Мета: Створення умов для включення батьків майбутніх першокласників у процес підготовки дитини до школи. Задачі зборів-зустрічі: 1. Обговорити з батьками проблему психологічної готовності до шкільного навчання. 2. Дати практичні рекомендації по підготовці дитини до школи. 3. Формування активної педагогічної позиції батьків. 4. Озброєння батьків психолого-педагогічними знаннями і вміннями. 5. Розвивати інтерес батьків до педагогічної та психологічної літератури. Обладнання: запрошення, мультимедійний супровід, ігрове поле, значки «хрестики», «нулики»,шаблони «плямок», музичний супровід, педагогічна та психологічна література. 

Форма проведення: гра «Хрестики» - «нулики» з елементами дискусії. Етапи батьківських зборів. Етап №1: Організація батьківських зборів-зустрічі. Запрошення учасників зборів. Оформлення приміщення для проведення зборів. Оформлення книжкової виставки, де представлена література з проблеми підготовки дітей до школи. Етап №2: Проведення зборів-зустрічі.3 

Хід зборів-зустріч 

Добрий день, шановні мами і тата! Залишилося не так багато часу, коли Ваші діти переступлять поріг школи. Перший раз у перший клас! Вступ дитини до школи - це завжди переломний момент у житті дитини. Змінюється місце дитини в системі суспільних відносин, це перехід до нового способу життя і умов діяльності, це перехід до нового положення в суспільстві, до нових взаємин з однолітками і дорослими. Дуже важливо, щоб дитина була готова до цих змін, була готова до навчання в школі. Щоб відповісти на всі хвилюючі питання батьків майбутніх первачків до нас завітав психолог КЗШ №73 - я вас запрошую на гру-дискусію «Хрестики» - «нулики». Дозвольте нагадати правила гри. Гра «Хрестики» - «нулики» є однією з найпростіших та найпоширеніших ігор. Грають дві команди. В нашому випадку команда батьків та команда педагогів ( вчитель, психолог ). Ігрове поле представляє собою таблицю пустих кліток розмірності 3 × 3. Кожна з клітинок на початок гри закрита назвою. Гравці по черзі обирають ігрове поле, надають відповіді на питання. У разі правильних відповідей поле відкривається і гравці ставлять у пусті клітки значки «хрестик» та «нулик». Виграє та команда‚ котра першою побудує три однакових значки у ряд по горизонталі‚ вертикалі чи діагоналі. У цьому році дошкільник стає школярем, а його батьки - це тепер батьки учня. Тому всі завдання на гральному полі будуть пов’язані з шкільним життям майбутніх першачків. За жеребкуванням першими починають… Ваш хід…45 «Хід» команд гравців Рубрика «Страхи» та «складнощі» ? Які «страхи» та «складнощі» можуть з’явитися у школяра? Порада або «хід» - виступ психолога. У віці 6-7 років, міняється вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. Початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися Сюрприз Фотозагадка Портфелик першачка Добавлянки Балаболи «Страхи» та «складнощі» Капелюшок запитань Пляма Режим – всьому голова6 температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть. Період адаптації до школи, пов'язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших - одну чверть, в третіх - розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього. Включення в нову соціальну середу, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення). Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов'язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років. За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними - лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім. Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко7 відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі. Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями і ін. Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка. У першокласників добре розвинена мимовільна пам'ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя. Довільна пам'ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам'ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій. Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій. Поведінка першокласникі також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю. Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами. Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут8 необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване. Першокласники, що вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного і соціального розвитку, чим шестирічні школярі. Тому семирічні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в учбову діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи. Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника. «Хід» команд гравців Рубрика « Балаболи» ? Яким повинен бути словниковий запас дитини,що вступає до школи? Порада або «хід» - виступ логопеда Мовна функція є однією з важливих психічних функцій людини. До 7 років в дитини має бути сформована мовна готовність до навчання в школі: *малюк повинен уміти правильно і чітко виголошувати слова і всі звуки рідної мови, говорити досить гучно в помірномутемпі; *дитина повинна володіти звуковим аналізом слова та чітко визначати місце звука в слові; *малюк повинен правильно будувати речення різної конструкції, погоджувати слова в роді,числі і відмінку;9 *дитина повинна логічно, послідовно, виразно, досить повно і точно передавати зміст знайомих казок, самостійно складати розповіді по сюжетних картинках, просліджуючи послідовність подій і уловлюючи причинно-наслідкові зв’язки; *словниковий запас дитини,що вступає до школи повинен складати не менше 2000 слів, причому в ньому мають бути присутніми всі основні частини мови: іменники, прикметники, дієслова, числівники, займенники, прийменники, частки, вигуки. Це найголовніше на що слід звернути увагу. І дуже важливо навчити малюка правильно говорити, терпляче добиватися від нього правильної вимови. «Хід» команд гравців Рубрика « Портфелик першачка » ? Що на вашу думку повинно міститися у портфелику першачка? Порада або «хід» - виступ вчителя. Приблизний список канцтоварів для першого класу: 1. Пенал. Він повинен бути компактним, краще з двома відділеннями, а не з десятком кишеньок, де малюк буде шукати потрібну річ пів-уроку. У пенал покладіть 2 сині ручки, 2 прості олівці, лінійку, гумку і 2 кольорові олівці: червоний і зелений. Інші скарби покладіть в окремий футляр. 2. Зошити: 12 листків, по 10 шт. у клітинку та косу лінію (Папір у зошитах повинен бути білим, але не глянцевим, без залишків деревини, волокон, плям. Лінії на сторінках10 мають бути чіткими і контрастними, бажано голубого, фіолетового або сірого кольору). 3. Обкладинки для зошитів: 10-15 шт. 4. Обкладинки для підручників – 10 шт. 5. Сині кулькові ручки – 4 шт. (Ручки повинні бути простими та легкими, не дуже яскравими, щоб не відволікати увагу дитини. Поверхня ручки має бути ребристою, щоб її було зручно тримати). 6.Олівці прості – 2 шт. 7.Олівці кольорові – 12 шт. 8.Точилки – 2 шт. 9.Гумки – 5 шт. 10.Альбом для малювання. 11. Фарби акварельні (12 кольорів). 12. Пензлики – 2 шт. (товстий та тонкий). 13. Ножиці. 14. Клей-олівець. 15. Клей ПВА. 16. Кольоровий папір. 17. Кольоровий картон. 18. Пластилін (бажано на основі натуральних компонентів: він не викликає алергію, зручний при використанні). 19. Дошка для ліплення. 20. Лінійки – 2 шт. 21. Косинець. 22. Папка для зошитів. 24. Тека з файлами (20 шт.) для дитячих робіт. 25.Набір "Лічи до ста", «Звуко -буквенний аналіз» «Хід» команд гравців Рубрика «Режим - всьому голова !»11 ? Поясніть вислів: « Режим – всьому голова!» Порада або «хід» - виступ вчителя. Режим життєдіяльності першокласника: 8.00 – 8.10 - прийом дітей 8.10 – 8.30 - сніданок 8.30 – 9.05 - 1 урок 9.05 – 9.20 - перерва 9.20 – 9.55 - 2 урок 9.55 – 10.15 - перерва 10.15 – 10.50 - 3 урок 10.50 – 11.10 - перерва 11.10 – 11.45 - 4 урок 11.45 – 11.55 - перерва 11.55 – 12.30 - 5 урок 12.40 – 13.10 - обід 13.10 - 14.10 - прогулянка 14.00 - 15.00 - тиха година 15.00 - 15.10 - гімнастичне пробудження 15.10 - 15.30 - полуденок 15.30 - 16.30 - прогулянка 16.30 - 17.00 - гурткова робота 17.00 - 17.30 - ігри, індивідуальна робота Режим – один із важливих засобів фізичного виховання. Це певний розпорядок дня, встановлений для кращої організації життя дитини в школі й сім’ї. Він передбачає чергування різних видів діяльності та відпочинку. Режим сприяє організованості дитини протягом доби і дуже необхідний для її здоров’я. Організм дитини й оточуючий світ взаємопов’язані. На організм у цілому й нервову систему зокрема впливають12 різні подразники зовнішнього середовища, які діють у певній послідовності й утворюють постійну систему умовних рефлексів – динамічний стереотип. Системність підвищує життєдіяльність організму, полегшує вироблення навичок і звичок. Діти не можуть одразу звикнути до нового режиму, але привчати до режиму потрібно, адже він має педагогічне значення: сприяє вихованню організованої поведінки, дисциплінованості; формуванню звичок до певного порядку; гарному самопочуттю. Порушення режиму призводить до збудливості, поганого сну й апетиту. Режим має бути точним, доцільним, установленим на добу. «Хід» команд гравців ? Рубрика « Сюрприз» (видео-притча «Все оставляет свой след», вузлики на пам'ять ) «Я іду до школи!» Поради батькам щодо організації святкування першого дня перебування дитини в школі:  до того, як дитина розплющить очі, прикрасьте її кімнату повітряними кульками, яскравим плакатом із веселим написом;13  покладіть поруч з подушкою яскравий пакуночок з подарунком, який дещо розвіє дитячі хвилювання і, разом з тим, підкреслить важливість події;  усміхайтеся;  не повчайте дітей, не хмуртеся, не гнівайтесь, не підвищуйте голос, не залякуйте дитину;  відкладіть усі свої справи;  не забудьте сказати своєму малюку, який він має чудовий вигляд і як ви його любите;  коли дитина прийде зі школи, влаштуйте святковий обід;  вірте в дитину! Вірити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив усе, а нічого не виходить. Пам’ятайте, що доля дитини залежить від нас. «Хід» команд гравців ? Рубрика « Фотозагадка » Великий будинок у місті стоїть, Та завжди, як вулик бджолиний, шумить. Як чаша, він повний знаннями, Ласкавий будинок цей з нами. «Хід» команд гравців ? Рубрика «Пляма»14 Перетворіть малюнок плямки на малюнок шкільного приладдя. «Хід» команд гравців ? Рубрика « Добавлянки » Доповніть вислів:  Використайте будь-яку можливість, щоб висловити дитині свою ( любов) .  Оцінюйте кожну самостійну справу дитини ( позитивно).  Намагайтеся помітити і похвалити дитину за зміни до кращого в її поведінці, навіть якщо вона дуже ( незначна).  Розмовляйте з дитиною в тоні поваги і15 ( співробітництва).  Пам’ятайте, що Ви даєте дитині зразок правильної (поведінки). «Хід» команд гравців ? Рубрика «Капелюшок запитань»  Відповідно до яких законів України розпочинають діти навчання в школі?  В якому віці здійснюється приймання дітей до 1 класу ЗНЗ?  Якою є тривалість уроків у 1класі ?  Який термін навчання у початковій школі?  Реалізація змісту навчальних програм здійснюється за відповідними…? Підсумок гри «Хрестики» - «нулики» До записної книжки батьків : «Щоб рости і бути щасливою, дитині потрібна любов, впевненість у своїх силах, у своїй значущості для нас, дорослих» Я.Корчак Д/з для батьків:  придбати речі до « Портфелика першачка »;16  грайте разом з дітьми на сайті « GO-TO-PLAY» - флеш-ігри «Хрестики» - «нулики» - розвиваємо логічне мислення. До нових зустрічейЗдоров’я дитини- спільна справа школи і родини 

Форми спільної роботи школи з батьківською громадою 

 індивідуальні консультації; 

 батьківські збори;

  організація інформаційних куточків;

  анкетування батьків;

  психологічні тренінги; 

 психологічні майстер-класи; 

 Дні відкритих дверей; 

 відкриті заняття і уроки.

Ярмарок батьківських порад.

ЩОДЕННЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

А) Фантазуйте,уявляйте те, що викликає посмішку,       

      відчуття тепла.

Б) Перед тим, як заснути, уявляйте себе здоровим,   

     щасливим та розумним.

В) Прокидайтеся із задоволенням.

Анкета для батьків першокласників

Так Іноді Ні

1.Чи подобається Вам Ваша дитина?

2.Чи дослухаєтесь, про що вона говорить?

3.Чи дивитеся на дитину, коли вона говорить?

4.Чи намагаєтесь створити у дитини відчуття важливості того, про що вона говорить ?

5.Чи виправляєте мову дитини?

6.Чи визнаєте право дитини на помилку?

7.Чи смієтеся разом із дитиною?

8.Чи знаходите кожного дня час для дитини (бесіда, спільне читання, прогулянка)?

9.Чи поділяєте дитячі інтереси, захоплення?

10.Чи є у дитини своя бібліотечка?

1 І.Чи є у дитини вдома власний куточок (кімната, стіл, поличка)?

12.Чи подаєте приклад у читанні газет, книг, журналів ?

13.Чи дивитеся телевізор разом із дитиною?

14.Чи обговорюєте побачене і почуте разом?

15.Чи є у дитини можливість гратися, ліпити, малювати, займатись улюбленою справою?

16.Чи влаштовуєте сімейні прогулянки до лісу, парку, річки?

17.Чи намагаєтесь ознайомити дитину з визначними місцями рідного міста та краю?

Як розвивати моторику: вправи та ігри

Вправи для розвитку тонкої моторики рук і зорово-рухових координацій

1.                   Перемальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

2.                   Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з наступним розширенням радіусу (за зовнішнім контуром) або його звуженням (обведення за внутрішнім контуром).

3.                   Вирізання за контуром фігур з паперу (особливо вирізання плавне, без відриву ножиць від паперу).

4.         Розмальовування і штрихування (цей найвідоміший прийом удосконалення моторних навичок зазвичай не викликає цікавості у дітей молодшого шкільного віку і тому використовується переважно лише як навчальне завдання (на уроці). Однак, надавши цьому заняттю характер ігрового змагання, можна з успіхом застосовувати його і в позаурочний час.

5.                   Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікацій тощо).

6.         Конструювання і робота з мозаїкою.

7.                   Опанування ремесел (шиття, вишивання, плетіння, робота з бісером тощо).

Ігри і вправи для розвитку крупної моторики (сили, зграбності, координації рухів).

1.      Ігри з м’ячем  (різноманітні).

2.         Ігри з гумкою.

3.         Ігри типу „Дзеркало”: дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого можна передати дитині, яка сама вигадує рухи).

4.         Ігри типу „Тир”: попадання в ціль різними предметами (м’ячем , стрілами, кільцями тощо).

5.         Весь спектр спортивних ігор і фізичних вправ.

6.         Заняття танцями. Аеробіка.

Десять заповідей батькам

1.     Не навчайте того, з чим Ви не обізнані. 

Для правильного виховання дітей потрібно знати вікові та індивідуальні особливості.

2.     Не сприймати дитину як свою властивість. 

Не робіть її для себе. Ваша мета — виростити її для життя серед людей.

3.     Довіряйте дитині.

 Розтлумачуйте те, що вона робить з кращого, а не з гіршого боку. Залишайте за нею право на помилки. Тільки роблячи власні помилки, дитина оволодіває навичками самостійно їх виправляти.

4.     Не ставтесь до дитини зневажливо. 

Людина з дитинства повинна відчувати свою значимість. Тільки тоді з неї виросте творча, впевнена у собі, відповідальна особистість.

5.     Будьте терплячими, ставтеся терпляче до дитячих проявів.

По-перше, розвиток особистості — випробування не лише для вас, батьків, а і для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов’ю. По-друге — Ваша нетерплячість — ознака слабкості, перший показник Вашої невпевненості у собі.

6.     Будьте послідовними у своїх вимогах, однак пам’ятайте:

 твердість у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю.

7.     Потурбуйтесь про те, аби Ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі.

Дозволяйте їй відпочивати від Ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху вчаться розпоряджатися самими собою.

8.     Виключіть із практики вислів „Роби, якщо я наказав», замініть цю вимогу на іншу „Це потрібно зробити, це принесе користь».

9.     Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим Ви особисто незадоволені, а й про те, що Вас у ній радує. 

Ніколи не порівнюйте дитину із сусідською, з її друзями, однолітками. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе Вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

10.                                                                                                             Ніколи не кажіть, що у Вас немає часу виховувати свою дитину.

 Це означає сказати „Мені ніколи її любити». Ми виховуємо своїх дітей способом свого життя, системою власних цінностей, виховуємо своєю присутністю    і    відсутністю,    виразом    обличчя,   тоном    спілкування, обстановкою в квартирі, ставленням до праці і дозвіллям.

Ярмарок батьківських порад.

Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину.

    1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід. Знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості – система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

   Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв’язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов’язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитину, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.

   Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ – чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання, її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

   2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон. Дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає й відчуває це навіть трді, коли батьки виказують невдоволення її поведінкою чи карають. У неї закладається почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з’являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявити себе, ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.

   Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, не здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога – почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

   Є сім’ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов’ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою над цінність незалежно від своїх реальних якостей. Дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки їй, задовольняти тільки її потреби, так само, як раніше це робили батьки.

   3.У психології існує таке поняття як умовна любов за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами комфортності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності  через  постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити2 їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.

   Отже, у досягненні позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

·        Пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею.

·        Полюбити її безумовною любов’ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов.

·        Прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання.

·        Підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізації й розвитку.

Родительская одаренность

Американский ученый Льюис   изучал   психологический климат   в  семьях,  где   росли одаренные дети. Он заметил, что при всем разнообразии этих семей есть многое, что их объеди­няет, и, прежде всего это — стиль родительского  взаимодействия с ребенком. По результатам своего исследования он выявил ряд спе­цифических  особенностей   родительского   поведения,   гарантирующего успешное развитие ин­теллектуально-творческих    способностей.

Предложенный список, вклю­чающий 33 суждения, позволит понять и оценить то, насколько стиль взаимодействия родителей с ребенком соответствует практическим находкам наиболее одаренных родителей, добившихся успеха в воспитании своих детей

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ